Україна - Норвегія
20 листопада 2008
19 листопада Дніпропетровськ отримав змогу похвалитися новою ареною не лише у масштабах державних, а й у масштабах міжнародних. Саме тому й очікувалося, що на 150-ий матч збірної України, який наші хлопці грали з норвежцями, приїде багато людей. Але доволі висока ціна на квитки і холодна погода зробили своє діло. Стадіон було забито десь на третину. За неофіційною інформацією до тринадцяти тисяч глядачів. Менше з тим, кантрі-дей пройшов вдало. Як завжди, фанатський сектор був найбільш заповненим. Хоча варто сказати, що ніхто не виділяв сектору окремо для фанатів. Була домовленість між собою, що завжди на цьому стадіоні вболіваємо на дев’ятому, тож і на гру збірної не мінятимемо розташування.

Тож, перед тим, як перейти безпосередньо до шизи, відокремлю деякі передматчеві події, пов’язані з поведінкою охоронців порядку по відношенню до фанатів. Аудиторія, що зібралася на матч, була доволі широка за своїм географічним поширенням. Приїхали в тому числі і хлопці з Івано-Франківська. За годину до гри вивісили вони свій банер (дякувати Богу і людям, які планували стадіон, місця вистачило для всіх полотен), нікому він не заважав. Хвилин десь 15 не заважав. Потім підійшли мєнти, сказали зняти. Типу по рації з віп-ложі передали наказ, який мав такий вигляд: "да, понял, понял, да....да, тут ще днЄпропетровск і донЄцк висять, їх тоже знімати? тільки цей? поняв". Ну, посперечалися трохи, але банер зняли. Трохи пізніше, за підтримки кількох дніпрян, банер все ж було повішено. Але на цьому пригоди не було закінчено. Мало повісити банер, треба його після гри ще зняти. За наказом того ж дядечка в синьому, який наказав зняти полотно на початку матчу, знімати його після матчу було заборонено з мотивацією «ти свій прапор зняв ще перед матчем». У обґрунтування намірів все ж таки забрати полотно, міліціонеру було показано посвідчення «Преса», але він сказав, куди те посвідчення треба засунути. Не прохання уточнити місце більш докладно, а ще ліпше – повідомити своє прізвище, співробітник органів, як-то кажуть «хутко зник», наказавши своїм «орлам», щоб не пускали. В решті решт, банер було знято з іншого боку, «окольними путями».

Тепер щодо шизи. Вийшло добре! Навіть дуже! Окрім лицевих банерів, що привезли з собою присутні вболівальники, з візуальних ефектів не було представлено нічого особливого, тобто ніяких визначних полотен не готували. Єдиний банер, який підняли над сектором на початку другого тайму, був той, що написали сербською і присвятили натуралізованому українцю Марку Девічу. Текст був таким: "Марко! Отаџбина, где се гузица у топлину?" (тобто «Марко! Батьківщина там, де ср*ка в теплі?»). Цікаво, хлопець у прагненні віддатися Україні не забув рідної сербської мови?!

Звукову підтримку, за традицією проведення матчів збірних, почали з виконання Національного Гімну України (загалом, протягом гри його співали тричі). В цілому, цей напрямок шизи видався непоганим. «Гей, наливайте повнії чари…», «Віва Україна!», «Україно, вперед!», «Рідна ненько, Україно» у поєднанні зі стрибками – ось неповний перелік того, що заряджали того вечора. Найбільш весело чомусь вдалися заряди «Тихо плескає вино в трилітровій банці…» і «Бий москаля – складайте трупи». Доповнили цю вболівальницьку красу хлопки під стук барабану (не можу не подякувати хлопцю, який пустив мене трохи постукати під час матчу збірної :))). Не дуже добре пішли переклички з центром. Якщо на «Слава Україні!» вони жваво відповідали «Героям Слава!», то на «Слава Нації!», ми так і не дочекалися нормального «Смерть Ворогам!». І ще варто додати, що «Червону Руту» повинні знати всі! Це ж вбого, що перший куплет знають всі так-сяк, а другий співають чоловік сорок.

В кінці хотілося б сказати, що все, в принципі, було, як завжди. Співали, кричали, заганяли, раділи перемозі. Команда порадувала грою і перемогою, ми – своєю підтримкою. Тож, вболівайте за наших!

Cектори України