Інтерв’ю з фанатом Ворскли
05 жовтня 2015
До Вашої уваги інтерв’ю з лідером ультрас-угрупування «Crew of Golden Eagle» футбольного клубу «Ворскла» Вадимом Ямщиковим. Він розповів про їх цінності, погляди та філософію, ставлення до націоналізму, політику та ще багато чого цікавого. Ще півроку тому ми записали розмову з Вадимом, але тоді вона так і не була опублікована. Натомість ми публікуємо ще одне в’ю з Вадимом, яке провів полтавський блогер Роман Грицун.

Ще до початку Революції Гідності футбольних ультрас вважали просто «відбитими» хлопцями, для яких головне – влаштувати масові заворушення, бійки, і цим самим розважити себе. Проте події на Майдані, а згодом і на сході України, змінили це однобоке ставлення. Адже саме ультрас одними з перших пішли на барикади та в окопи. Частково завдяки цим відважним хлопцям сепаратистський сценарій зазнав провалу у Харкові, Одесі, Дніпропетровську.

(Вадим Ямщиков, лідер ультрас-угрупування «Crew of Golden Eagle»)

Люди йдуть на фанатський сектор, маючи різні цілі


- Скажи, чому ти вирішив стати футбольним фанатом? Це було бажання підтримати команду, знайти однодумців, чи просто похуліганити?
- Люди йдуть на фанатський сектор, маючи різні цілі. Хтось шукає захисту, хтось – друзів. Коли я навчався на історичному факультеті, то часто брав участь у патріотичних мітингах. Там бачив людей, які були одягнуті у вишиванки, читали тужливі вірші про Україну, і нічого більше. Однак, поруч стояли хлопці, котрі діяли рішуче та організовано. Це були футбольні фани. І я зрозумів, що це моє.

- Тобто тебе надихнули футбольні ультрас, що були активістам вуличних патріотичних акцій?
- То були не зовсім ультрас. Я би краще назвав їх хуліганами. Вони ходили на фанатський сектор, підтримували команду. Культивували британський стиль уболівання, носили спеціальний фірмовий одяг. Вони робили ставку на протистояння з фанатами інших клубів, а не на візуальну підтримку свого клубу. А команді якраз бракувало справжньої підтримки на трибунах. І ми з друзями вирішили зробити своє ультрас-угрупування.

- Розкажи про «Crew of Golden Eagle». Коли було засноване ваше угрупування, і які ви маєте головні ідеї, цінності та погляди на підтримку своєї команди?
- Це був 2008 рік. Ми з моїм другом Антоном Грицаєм приєдналися до хлопців-однодумців і провели перші збори. Вирішили заявити про себе. Придумали назву для ультрас-угрупування. Вона відбивала асоціацію з найбільш відомою історичною пам’яткою Полтави, одним із символів якої є пам’ятник слави (в народі – золотий орел). Спочатку відстоювали ідеї активної підтримки команди на трибунах – малювали банери, розтяжки, скандували, співали пісень. Але з часом світогляд розширився. Кожен з нас зрозумів, що ми не просто ультрас-банда, ми – одна сім’я. Для нас стали важливими такі ідеї, як взаємодопомога, виховання підростаючого покоління. Ми хочемо, щоб із хлопців виростали справжні чоловіки, котрі відповідають за свої дії та слова, люблять свою сім’ю, місто, команду та країну і готові віддавати частинку себе заради цих ідеалів та цінностей. Актив сектору займається спортом, веде здоровий спосіб життя. Особисто я вже 13 років не вживаю алкоголю. Серед нас є майстри спорту. Ми намагаємося щотижня збиратися і грати у футбол.

(Перші збори «Crew of Golden Eagle». 2008 рік)

(Ультрас-угрупування Grew оf Golden Eagle. 2014 рік.)

Держава – це просто інструмент для розвитку нації


- Більшість українських ультрас відстоюють ще й певні політичні та світоглядні цінності. Ні для кого не секрет, що це праворадикальні ідеї. Націоналізм, фашизм, расизм крокують пліч-о-пліч і мають своїх прихильників на фанатських секторах. Як ти особисто ставишся до цих ідей? Полтавський рух їх пропагує та відстоює, чи більшою мірою ігнорує?
- Полтавський фан-рух – проукраїнський. Але дуже важко рівняти всіх під одну лінію. Бо людина може прийти на сектор і бути націоналістом, а хтось може мати ліві погляди, відстоювати ідеї анархізму. Я особисто бачу це так: наш український стиль, який викристалізувався за останні роки, стоїть на позиціях націоналізму. Не фашизму, не нацизму, а саме націоналізму.

- А які ж головні відмінності між націоналізмом і фашизмом? Багато хто вважає, що це одне й те саме.
- Насправді це дуже серйозне питання. Не всі можуть на нього відповісти. Я спробую це зробити, однак не вправі підписуватися за весь фанатський рух нашої команди, оскільки для кожного це особисте.
Для мене фашизм та нацизм є неприйнятними. Якщо дивитися на історію боротьби українських патріотів - Степана Бандери, Коновальця – то вони боролися проти фашистів та комуністів. Це була війна між великими імперіями, які однаково хотіли завоювати наш народ, забрати нашу землю. Це розуміли члени Організації Українських Націоналістів. Для них нацисти були ворогами. І якби зараз Бандера прийшов на фанатський сектор чи проукраїнський мітинг і побачив молодих хлопців, які співають «Батько Бандера ще до нас прийде» і при цьому використовують нацистське привітання, то він би дуже сильно засмутився. Адже для нацистів ми були людьми третього сорту, як цигани, як євреї. Україну планували перетворити під житницю Німеччини, Крим - на дачний кооператив для керівників Третього Рейху, а українців - на рабів.
Тому я особисто не розумію тих, хто досі сповідує нацистські та фашистські ідеї. Я - націоналіст. Для фашиста чи нациста найважливіша цінність – держава, її вождь. Нація для них - це просто купа людей, що бездумно поклоняються партії та її лідерам. Тут нацизм цілком подібний до комунізму. Для націоналіста найважливіше – це нація, прості люди. Держава – це просто інструмент для розвитку нації.

Клуб не хоче, аби ми використовували піротехніку


- Але, все ж таки, головна ідея, що об’єднує вас - це не політка, а підтримка своєї команди. Розкажи, як ви підтримуєте полтавську «Ворсклу»? Це організований процес?
- Безперечно. Підтримка має бути добре організованою і злагодженою, інакше в ній не буде сенсу. Є різні види підтримки – візуальна, звукова, силова. Для нашої бригади важливішими є перші два.
Ми самотужки, за свої кошти, жертвуючи вільним часом, збиралися, купували фарбу, тканину і малювали банери. Великий банер – це значні кошти. Тому ми раз на рік робили великий перфоманс із великим банером. В основному, це було наприкінці весни. Просто взимку із цим тяжче – потрібне приміщення.
Говорячи про звукову підтримку, вона теж має бути організованою. Потрібно придумати свої фанатські пісні і в унісон співати їх на трибуні. Цим процесом має керувати хтось із авторитетних ультрас. Мовою нашого сленгу таку людину ми звемо «споукменом».
На відміну від пересічного вболівальника, ультрас живе футболом 24 години на добу. Адже підготувати перформанс, займатися спортом, придумувати нові пісні, атрибутику, поїхати на виїзд – для нас це стиль життя.



- Розкажи про ваш найкращий перформанс. Коли це було, і як довго ви готували його?
- Ми намалювали фаната, котрий ламає стіну. Стіна була розсувною, банер підіймався над сектором. Знизу напис: «За крок до мети». Це, мабуть, найтяжчий перформанс за всю нашу історію. Було важливо, щоб кожен знаходився на своєму місці.
Малювали банер на травневі свята, тоді, коли треба їхати на дачу, садити картоплю, іти з дівчатами на шашлики, ми пеклися на сонці.

- І як все пройшло? Перформанс вдався?
- Команді, гравцям, керівництву дуже сподобалися ідея та виконання. Вона були вдячні за таку підтримку. Ми також лишилися задоволеними.

(Перформанс «За крок до мети»)

(Перформанс «Душу заради перемоги»)

(Перформанс «За честь! За славу! За Полтаву! Фото – wglife.com.ua)

- Тоді розкажи про відносини із керівництвом клубу. Чи завжди вони розуміють і підтримують вас? Чи є розбіжності у поглядах на активне вболівання?
- Із керівництвом клубу у нас є певне порозуміння. Моментами ми зближуємося, моментами – віддаляємося. Інколи ми стоїмо на кардинально протилежних позиціях. Але з часом ми приходимо до ідеї, що треба йти один одному назустріч, співпрацювати. Без цього ми не зможемо організувати підтримку клубу належним чином. Головна розбіжність - підхід у вболіванні. Клуб не хоче, аби ми використовували піротехніку, бо за це їм доведеться платити штрафи.

- Чому для фанатів так важливо палити на матчах?
- Для нас важливі емоції. Ми проявляємо свої почуття, і піротехніка – це якраз і прояв емоцій. Вогні, фаєри, дими додають драйву. Це священний вогонь. Це краса. Це те, що заводить і нас, додає сил. Без цього просто неможлива фанатська культура.

(Ультраси «Ворскли» палять піротехніку на домашній грі з одеським «Чорноморцем». 2015 рік)

(Фанатський марш)

- Тоді чому федерація футболу України, УЄФА так рішуче виступає проти піротехніки?
- Вони думають, що це небезпечно. Але за сім років перебування на фанатській трибуні я не бачив, щоб хтось постраждав від піротехніки. Думаю, з часом ми розвіємо цей міф.

Поїздки за «Ворсклу» – це найкращі моменти мого студентського життя


- Кожен похід на сектор для ультрас - це буденність чи все ж таки свято? Розкажи, які емоції у тебе викликає футбол та сам процес уболівання?
- Похід на футбол – це свято. Це можливість побачити друзів та однодумців, провести разом час та відпочити від буденних проблем. Гарна гра, перемоги та успіхи команди – це для нас незабутні емоції. Радість, щастя.

(На фанатській трибуні)

- Фанати завжди і всюди зі своїм клубом. Вони подорожують в інші міста на виїзні матчі. Розкажи про свої мандри за «Ворсклу».
- Виїзди - це можливість подорожувати недорого і з пригодами. Ти бачиш багатогранність нашої країни, бачиш, що всі люди від Луганська до Мукачево – різні, проте прекрасні, добрі, щирі. А взагалі, поїздки за «Ворсклу» - це найкращі моменти мого студентського життя. Коли ти - бідний студент, і прораховуєш, як за 200 гривень проїхатися до Києва туди й назад, при цьому ще й купити квиток на футбол, поїсти – ну хіба це не прекрасно? Є, що згадати, буде що розповісти онукам (сміється).
Хоча зараз майже не їздимо на виїзди. У країні війна. Молоді хлопці йдуть на фронт, їм потрібна підтримка. Тому всі вільні кошти стараємося витрачати на допомогу українській армії – купуємо бронежилети, продукти.

(На виїзді)

Купити одяг для солдата – це мала підтримка


- Розкажи про підтримку хлопців, що служать в АТО.
- Ми одні з перших уболівальників в Україні, які започаткували фанатські благодійні аукціони у соціальних мережах. Продавали атрибутику, і на всі виручені кошти підтримували наших та донецьких фанів, що воюють у різних батальйонах та частинах.
Коли ми займалися волонтерством, то я зрозумів, що просто купити одяг для солдата – це мала підтримка. Їм потрібно більше. Наша держава просто не готова до війни. Коли хлопці поверталися з АТО, ставало зрозуміло, що їм потрібна фізична, психологічна адаптація, юридичний супровід при оформленні документів – отримання статусу учасника бойових дій. Тому для мене це переросло у створення громадської організації для підтримки учасників АТО.

(Допомога українській армії від ультрасів полтавської «Ворскли»)

- Хлопці з «двіжу» беруть участь у війні на сході України?
- Після того, як почалася анексія Криму, ми зрозуміли, що Україна беззахисна, і треба ставати на її оборону. Засобів не було, і тому наші хлопці почали проходити курси молодого бійця і відправлятися у батальйони. Декого призвали до армії.
Серед тих, хто пішов добровольцем, був мій близький друг і співзасновник «СOGE» Грицай Антон (СІФ). Він загинув у боях під селищем Широкине, Донецької області. Тож, як бачите, наші хлопці патріоти не тільки на словах, а й на ділі.



- Співчуваю. Втратити друга – це велике горе. Як фанати і команда відреагували на загибель Антона?
- Ця втрата стала болючим шоком. Але ми розуміли, що нам потрібно підтримати його родину та провести Антона в останню путь з почестями. Ми організовували похорони, збирали кошти на це. На похорони прийшло багато людей – представники клубу, викладачі з університету. Клуб надавав автобуси для перевезення людей.
Потім на одному з матчів на честь Антона ми підготували перформанс – банер з ним і напис «Герої не вмирають». На екрані табло було його фото, гравці вийшли у футболках з його ім’ям. Диктор по стадіону оголосив хвилину мовчання.

(Перформанс «Герої не вмирають!» на честь Антона Грицая. Фото – Олег Дубина)

(Гравці ФК «Ворскла» вшанували пам’ять Антона Грицая. Фото – Олег Дубина)

Якщо прийшли на сектор, то бережіть в собі ті цінності, які відстоюєте


- У кожного фанатського руху є свої унікальні акції, завдяки яким вони славляться. Наприклад, дніпропетровці грають у регбі і цим самим пропагують спорт. Ультрас київського «Динамо» ходили по школах і читали лекції про активний та здоровий спосіб життя. Чим у цьому плані може похвалитися Полтава?
- Полтавські фанати стали організаторами створення графіті-меморіалу борцям, полеглим за волю України. Ми власними силами розмалювали стіну поблизу аграрної академії, на якій зобразили події Майдану. Малювати нам допомагав полтавський художник Дмитро Білокінь.
Навіщо ми за це взялися? Якщо відійти від подій, і дивитися на них крізь призму часу, то розумієш, що події Майдану і жертовність людей, їх віра в кращу долю - це найкращий приклад для виховання підростаючого покоління.
Місце ми теж обрали не випадково. Наша молодь, ідучи на пари чи на стадіон, бачить цей меморіал і одразу згадує про Героїв Майдану. А це значить, що їх подвиг назавжди лишиться в пам’яті полтавців.

(Графіті-меморіал борцям, полеглим за волю України. Полтава, 2014 рік)

(Графіті-меморіал борцям, полеглим за волю України. Полтава, 2015 рік)

- Вадиме, розкажи читачам, який же ти за межами стадіону? Чим займаєшся? Чим захоплюєшся в житті?
- Я людина, що не стоїть на місці. Маю активну життєву позицію, є громадським активістом. Беру участь у діяльності громадської організації, яка допомагає учасникам АТО. Ми ініціюємо встановлення меморіальних дошок хлопцям, які загинули на сході України. Крім того, цікавлюся історією, політикою. Граю у футбол, полюбляю активний відпочинок на природі.

- І наостанок. Щоб ти хотів побажати молодим українським фанатам?
- Якщо ви вибрали цей життєвий шлях, прийшли на сектор, то бережіть в собі ті цінності, які відстоюєте. Майте чітку позицію, займайтеся спортом, будьте активними. Любіть своє місто, свою країну і цінуйте тих людей, котрі поруч з вами.

(Grew Of Golden Eagle. 2015 рік)