В цьому сезоні Зоря вже втретє братиме участь у Лізі Європи, і цього разу почне з групового етапу. Ми ж пропонуємо згадати сезон, коли вони грали в Єврокубках вперше в новітній історії. Мабуть, ви пам’ятаєте прохід албанців, хвилюючі матчі з Мольде і, звісно, драматичний вілит від Феєнорда. Щоб освіжити ці спогади, ми поспілкувались з Вєталєм Сербом, який пробив усі три євровиїзди в тому сезоні.

- Зазвичай, список пробитих тобою за сезон міст відрізняється від списку рядового фаната. Розкажи, як все відбувалося в тому сезоні?

- У тому сезоні з кількістю виїздів справи в мене були трохи гіршими, ніж в попередні роки – всього шість, але половина з них – євровиїзда. Здійснилась моя мрія, і мені вдалося поїздити з Зорею по Європі та відвідати усі виїзні єврокубкові матчі рідного клубу – в Албанії, Норвегії та Нідерландах.


- Мабуть, ці поїздки викликають особливий інтерес у двіжевих, бо крім тебе нікому цього зробити не вдалося. Розкажи трошки про те, як ти пробивав кожен з трьох цих історичних матчів.

- На жаль, це вдалося лише мені, але я впевнений, якби ситуація в нашій країні і в нашому місті була інакшою, то чорно-білих на виїздах було б більше. Кожен виїзд був по-своєму цікавим і незабутнім. Всі вони були пробиті автостопом без заїзду в Україну. Так що виходить такий собі євротрійник. Уся поїздка тривала 62 дні, по дорозі я відвідав 23 країни. Вирушаючи на виїзд, я ще не знав нашого майбутнього суперника, ним мав стати переможець словенсько-албанської пари. Дуже хотілося, щоб випав Рудар (в них стадіон розташований в дуже гарному місці на березі озера), але, знаходячись в Хорватії, я дізнався, що доведеться їхати в Албанію.

Отже, перший виїзд. Ляч – пердь неймовірна, у нас навіть у Першій лізі таких міст немає. Що казати, коли в касі стадіону продають насіння. Після матчу до мене підійшов головний хуліган місцевих фанатів (судячи по модній кепці :) і ми з ним обмінялися розами. Наступного дня місцеві жителі впізнавали наш виїзний склад у кількості трьох людей в обличчя, а помічник головного тренера Лячі навіть відвіз нас на машині на море. Другий виїзд вийшов дуже контрастним: після бомжацької Албанії довелося їхати в найдорожчу та найбагатшу країну Європи – Норвегію, яка вразила своєю природньою красою та неймовірними цінами. Саме тому я там ні копійки не витратив, якщо не враховувати поштову марку за ~26 грн, і навіть привіз з собою грошей. Ну й про Роттердам особливо сказати немає чого, найяскравіше враження – сам матч, який усі бачили, і який неможливо забути. Після матчу повернувся з командою літаком в Запоріжжя, на цьому й завершився не тільки євросезон Зорі, а й моє турне.

- Читаючи про подорожі, багато людей задаються питанням «де взяти стільки грошей?». Розкажи про свій бюджет, різноманітні варіанти пропетляти по вписці та кумедні ситуації, які з цим пов’язані.

- В подорожах я витрачаю менше грошей, ніж вдома. За останній місяць поїздки мої витрати в середньому були близько 1,5 євро на день. Часто в дорозі люди чимось пригощають, кличуть мандрівника в гості, особливо гостинна наша українська діаспора. Всюди можна знайти недорогу їжу в супермаркетах – на крайняк купити крупи, консерви та приготувати на пальнику. Підрізання не котую. В громадському транспорті їжджу по вписці, бо манав я платити умовні 60 грн за проїзд в метро в умовному Осло. У разі, якщо потрапляю на контроль (було всього пару раз), просто робив вигляд, що не розумію чого від мене хочуть. В таких випадках, як правило, відпускають, або пояснюють, що мені потрібно купити квиток. У деяких містах єдині квитки на весь транспорт на 90/120 хвилин, можна завжди знайти собі 20-30 хвилин біля виходу з метро. У поїздах всюди працює стара фанатська вписка. Але, природньо, - найкращий вид пересування - це автостоп. На автобанах, правда, це заборонено, тому колись в Словенії довелося побігати від місцевої поліції по кущах. Сховатися від них не вдалося, тому при довгій розмові я впарив, що це зовсім не наша вина, а водія (який давно вже поїхав), висадив нас в недозволеному місці, в результаті, замість штрафу по 300 євро з людини, правоохоронці вивезли нас на зручну позицію в потрібному нам напрямку, де можна було займатися автостопом.

- На трибунах всіх трьох матчів, крім тебе, були ще представники діаспори. Що скажеш про зустріч з ними?

- Тільки на двох. В Албанії українців не було, правда, підходив до нас хлопець-албанець, який прожив багато років в Луганську, дружина у нього наша землячка. У Норвегії я ще перед матчем заїхав в гості до Міші, представника діаспори, з яким ми познайомилися в листопаді 2013 у Парижі на матчі збірної, і вже разом з ним ми поїхали на футбол, де зустріли інших українців. Звичайно, дуже приємно зустрічати співвітчизників, коли ти далеко від дому. А на матч в Роттердам навіть приїхали двоє хлопців з Німеччини з банером "Луганськ – це Україна".


- Після приїзду двох відчайдушних фанатів на матчі турецького збору наших футбіків складно чимось здивувати. Чи стала твоя поява для них сюрпризом на цей раз?

- Так, в Албанії були трохи здивовані, говорили, що не очікували побачити когось із наших.

- Найбільше запам’яталася стала гра в Роттердамі. Матч викликав великий ажіотаж не тільки серед луганських уболівальників, буквально вся країна сходила з розуму перед екранами того вечора. Цікаво дізнатися про той матч і його атмосфері у безпосереднього очевидця.

- Такої атмосфери, як на стадіоні в Роттердамі, я не бачив ніде, коли вся величезна чаша стадіону заряджає, мутить переклички - це щось неймовірне. Після голу весь стадіон співає мотив пісні "I Will Survive" - дуже круто! Коли рахунок став 3:3, ми смачно потролили місцевих, почавши заряджати цю пісню під час їх мовчання. Після фінального свистка, який зафіксував перемогу місцевих, трибуни тряслися, тому що всі стрибали, я навіть став побоюватися за цілісність конструкції.

- Назад ти повертався з командою літаком. Настрій, мабуть, в усіх був подавлений. Хлопці якось намагалися підтримати один одного?

- Кажуть, найсильніші емоції були ще в роздягальні, я ж приєднався до команди лише в автобусі, усі були понурі, мовчали, на Макса Білого, який «відмітився» дублем - у свої ворота та в чужі, взагалі дивитись було страшно, на ньому просто обличчя не було. Але з часом всі розворушитись, наступного дня, коли летіли додому, настрій у хлопців був набагато краще. У літаку летів поряд з Ніколою Гнатовичем, спілкувались про Балкани та Сербію, зокрема, як виявилось, в молоді роки він любив похуліганити за Црвєну Звєзду, за що його приймали акаби. Розповідав він емоційно, тому навіть мені, трохи розуміючи сербською, було деколи важко його зрозуміти. Коротше, видно, що хлопець всією душею у фанатській двіжусі. Тому і ставився до нас відмінно. А взагалі, в команді відчувається чудова атмосфера, тому вони і результат такий показують, воюють один за одного. За таку команду й катати приємно).


- Багато фанатів після багатьох років виїздів за свій клуб, піднаївшись однакових міст, перекваліфіковуються в нефутбольних мандрівників. Як ти ставишся до такого роду зміни амплуа та що на даний момент ближче тобі?

- Звісно, запал вже не той, як раніше, коли намагався відвідувати усі матчі. Була навіть серія більше двох років без пропусків, а зараз, по-перше, як ти кажеш, наївся і вже не з таким бажанням хочеться їхати в якийсь Харків, в якому вже був стільки разів, що і порахувати складно, а по-друге, у зв’язку з ситуацією у країні вже не до футболу якось. Але, в будь-якому випадку, я не можу відмовитися від того, що багато років поспіль було частиною мого життя. Найвеселішою та найяскравішою частиною. Тому кидати фанатську двіжуху я не збираюсь.

- І наостанок, що хочеш сказати хлопцям з двіжу та вболівальникам Зорі загалом в цей складний для всіх час?

- Хочу сказати, що де б ми не були, куди б нас не закинула доля, ніколи не варто забувати хто ти й звідки. Ну і, звісно, хочеться вірити, що колись ми повернемося в наше місто, на наш стадіон і заповнимо рідний 7-й сектор. І все буде, як раніше, або навіть краще.