Автор даної статті – відомий персонаж у волгоградському фан-движі, що переживає зараз не найпростіші часи. Думаю, багато хто з вас зустрічав його нік на просторах Інтернету. Цей матеріал буде корисний всім – і тим, хто зовсім недавно опинився на секторі, і тим, хто вже не перший рік намагається знайти себе в движі. Прочитати цю статтю повинен кожен!
Для чого?
Нашій ультрас-групі вже 7 років, ми не зламались під натиском моди, кепкувань, піздюлин, життєвих негараздів і подібних проблем і через ці роки я (може і здуру) ставлю собі питання: для чого я це роблю? Для команди? Для господаря, який чхати хотів на історію і славу, якому цікаво лише те, скільки грошей під «розвиток спорту» можна відмити з бюджету, і якими махінаціями ще більше заробити? Для гравців, яким вже менше років, ніж мені самому; які в автобусі пускають по колу «чекушку», слухають на своїх телефонах «Чорний бумер», і мріють жити «як нормальні пацани»? Серед яких знаходяться йолопи, що можуть показати «фак» у бік фан-сектора; яким лінь зайвий раз поплескати в нашу сторону; яким взагалі плювати, називається наша команда «Ротор», «Динамо», «Газпром» або «Сибнєфть»? Для честі великих кольорів нашої команди? Хто її, цю честь, вимірює, перевіряє і цінує? Де її самому пощупати? Ну або, може, для хлопців з трибуни? По-перше це безглуздо, а по-друге на трибунах збирається десяток адекватних людей - які мені якось дорогі, і маса не зрозуміло кого, та ще до того ж ця маса щороку перетасовується.
Ось і виходить, що робиш ти це все тільки для себе самого. І лише тому, що тобі подобається процес суппорту. Тобі подобається співати, подобається випробовувати ці неймовірні емоції на трибунах, подобається провокувати і брати участь в замісах. А вже від того, наскільки тобі це подобається, залежить те, скільки ти в результаті протримаєшся в движі: два матчі, два сезони або два життя.
У якомусь з інтерв'ю, Макасин сказав приблизно наступне: «Основна проблема наших ультрас в тому, що мало хто отримує задоволення від вболівання. Всі роблять це нібито з-під палки. Від того і співаємо погано, і суппорт у нас пластиліновий». Загалом, ті, хто мене знають особисто, не дадуть збрехати – це і мої слова один в один.
З тих людей, з ким я починав, залишились лише троє людей в нашій фірмі. У всьому движі – може, не більше десятка (про «стариків» мови не йде, тільки про тих, хто прийшов на фан-сектор під час другої хвилі – 1996-1999 років). За цей час пішла просто нереальна кількість людей! Щоб хоч якось оцінити масштаби, повторюся, що хлопці, що залишились в моїй пам'яті з 90-х, – це ледве більше ніж з десяток людей, а всього нас тоді було приблизно 800! У 2001-му на одному з матчів на секторі зібрались півтори тисячі хлопців. Всі на кольорах, всі знають заряди, селітра, «вертольоти» розами і т.д. Де зараз ці люди?
Так от, ідуть люди з движу тисячами. А куди? До дівчат, до дружин, в сім'ї, в армію, на роботу, до столиці. І вони не відривали від себе частку серця! Вони співали пісні і билися «за компанію», не від великої любові до команди або до суппорту. Мені доводиться інколи бачити «стару гвардію» і я чую від них: «О, ти все ще катаєш???? Ну ніфіга собі...»
Недавно (здається, під Новий Рік) я мав діалог з дівчиною з нашої бухгалтерії:
- Ну і коли ти думаєш все це припинити?
- Жартуєш, чи що? Це не можна припинити! У цьому не просто твоє життя. Це – любов! Давай я тебе запитаю: коли ти підеш від свого чоловіка?
- Нууу...
- Так от це одне і те ж! Це та ж любов, і може навіть куди сильніша. Якщо любиш – то люби до смерті! Інакше не варто любити зовсім.
І ось виходить у результаті, що любов-то безмовна! Немає в світі нічого безглуздішого за нерозділене кохання. Від твого серця залишається лише огарок і купка золи, яку змахують рукавом у відро для сміття. А людина без серця – прах часу.
В цьому відношенні я не розумію людей, які сліпо вірять всьому, що говорить керівництво команди. У недавньому, наприклад, конфлікті у фан-русі червоно-білих, я б зайняв сторону «чистих трибун». Я не розумію доводу: «Як же ми залишимо команду без підтримки?». Та ця команда ноги нам цілувати повинна (під словом «ця» я скрізь маю на увазі свою, але думаю, що можна підставити сюди і будь-яку іншу команду). Ніколи фанат не повинен прогинатись під клуб. А в разі чого - просто посилати його, і навіть воювати з ним! Команда повинна існувати за нашими правилами, тому що команда – це ми. Гравці приходять і йдуть, керівництво змінюється, команди навіть розформовують, а ми залишаємось.
Справа нe в самому відношенні до акції, до движу. Своя думка, своя жопа, своя зручність для тебе - вище за думку авторитетів движу? Тоді не називай себе часткою движу. Фанати-повії – це огидне явище. І тут мова не лише про червоно-білий рух. Просто нудить, коли з'являються люди і заявляють: «Шоу – це круто, але морди бити – це дикість і атавізм. Ультрас мають бути дружніми!». Хочеться такій людині його ультрас-шарф і все, що у нього є від ультрас, в горло, по самі лікті запхнути!
На Юніті промайнуло повідомлення фана Аркана: «Раніше по щщам отримували за чорний шарф "ультрас", і відповідали за хуліганку. Чом би тепер не отримати по щщам за абік і не відповісти? Все нормально». Згоден з кожним словом! Пам'ятаю: 1997-й рік, я наодинці йду на фан-сектор, підходить кодла підлітків (людини чотири, нам всім 13-16 років), і зачинає зі мною базар «за життя», який звичайно ж закінчується фразою: «Ну шо? Знімай розу!». Тоді я був ще шмаркачем без стрижня, але за шарф свій я б краще голову віддав. У результаті в пачку вийняв, але з шарфом не розлучився. Згодом виймав я за нього ще двічі, а одного дня на гоп-стопі при виборі: врятувати шарф або гаманець з великою сумою - обрав шарф. І я вдячний долі за всі ці ситуації, за всі піздюлі, які вона мені посилала і за всі мої вибиті зуби і відбиті ребра, оскільки з кожною подачею я ставав розумнішим і міцнішим.
Як?Ви запитаєте - так яким же має бути сьогоднішній фанат, як ти це розумієш? Відправний пункт: футбольний фанат неодмінно повинен відвідувати матчі і рвати глотку. Якщо він ходить тільки на змагання регбі-ліги – то хай і користується польською доктриною. Моя – не для таких.
Чому і як треба ходити на футбольні матчі? Без істерики, без ударів копитом в груди: «Я маю бути на всіх матчах!!!». Не можна залежати від команди і від її ігор. Ти повинен ходити на матчі, тому що тобі це подобається! Шизіти на підтримку великих, тому що тобі це подобається і плюватися в їх сторону, якщо їх поведінка тобі не подобається. Toleranza zero! Ніяких сопель, є тільки ти і Віра! Віра у великі світлі горді ідеали честі, непохитності і непереможності.
Як шизіти на трибунах? Від душі! Щоб вуха закладало і тіло тріскотіло по швах! Напружив діафрагму, вдихнув повітря більше, розслабив шию, прислухався до дихання ультра-маси, увійшов в ритм, глянув на споукмена і... «гаааааааааа!!!!» – що є сил. Не розумію людей, що бурмочуть текст собі під ніс, - тебе що, з-під палиці примушують? Не подобається – сиди вдома, їж пиво, не заважай іншим людям. Не розумію і людей, що кричать заряди швидко-швидко. Це як в анекдоті про басиста, який встиг свою партію швидше за інших закінчити. Ми що, на спринтерській дистанції?. Люди за 10 хвилин відгавкали весь свій репертуар і далі стоять 80 хвилин туплять. Гідно!
Як палити піротехніку? Ну зрозуміло, що масово, красиво і тому подібне АЛЕ! Якщо ти протестуєш проти клубу – кидай її на поле, хай, суки, платять штраф - чого боятися? «Якщо будемо себе погано вести – нам ніколи не дозволять шоу проводити, а якщо будемо добре, то поступовоооо...» так от – «khuy vam!» (c) v.evseev! Ніхто нікому нічого не дозволить, а ти, своєю м'якістю заслужив на місце в магазині на полиці між жвавим йогуртом з культурою ель-казєї-дефенсіс і спредом альметте. Якщо ти запалив файер, то не треба тут же кидати його під ноги і плескати долонями (і дзьобом!), дивлячись на нього.
Як бути, якщо після піротехнічного шоу в'яжуть лівого чела? Що за питання - вписуватися, ясний перець! На стадіо не буває «лівих» людей. Дуже багато гідних членів наша фірма придбала саме після того, як ми відписали їх від рук правосуддя/ворогів/гопоти. Якщо в'яжуть чела за піротехніку – це образа всьому руху! Мені завжди було соромно, коли хуліганить основа, а виводять малоліток. Я, звичайно, розумію, малолітці це ще і рейтингу додасть, а реальних проблем – ніяких, але все одно, по можливості треба прагнути не допускати плювків у бік ДВИЖА, а не конкретних шкетів.
Як виразити свою любов до команди за допомогою штандарту? Написати що-небудь проникливе, що примушує трепетати. Але тільки не мурзілку, п'ятачка і не «давайте шизіти дружно!». І якщо малюєте, то робіть якісно або не малюйте зовсім. Яскравий приклад класних штандартів – пітерські з 10 сектора.
Що носити на стадіоні? Б*я, звичайно, патч! Розслабтесь, жарт. Носити треба ГОЛОВУ НА ПЛЕЧАХ! І з приводу шмоток не паритися взагалі: не подобається тобі ніньзяхуд – не носи, немає грошей на фірмовий барбарис – не носи, ходиш в чистих джинсах і сорочці без пізнавальних мішеней – молодець, ходи далі і не парся. Частіше дивися фото з сербських стадіонів. І подумай, що колись в лакосте і перрі ходили тільки тенісисти. Можу посперечатись, ти Джона Макінроя від Андрія Чеснокова не відрізниш?
Як перемогти в колотнечі? Тут треба сказати: ходиш на трибуни? – молодець. Розгорівся за стадіоном заміс – візьми участь. Або взагалі тікай з сектора і розмахуй прапорцем і шарфиком серед кузьми. Основні відмінності моєї ідеї і оф-доктрини полягають в тому, що моя праця - для бойових ультрас, а володарі корони околофутбола (або претенденти) трудяться для учасників регбі-ліги. В принципі, їх зрозуміти можна. У Москві на терасах молоді – жопою жуй, а в заміс більше 200 чоловік взяти – проблемно. Ось і виходить, що можна легко розділити «учасників регати» на категорії: «тут м'ячі кидаємо, тут кільця кидаємо, там петлею на вудці кеглі ловимо». У провінції все по-іншому - практично одні і ті ж особи заводять пісні в славу нетлінних чарівників шкіряного м'яча, а у вільний час чистять таблиці опонентам з сусіднього фанатського населеного пункту. Тому, якщо всі стануть «поляками», суппортити буде нікому – це мінус. Зате битися буде веселіше – це плюс. Але битися будемо не ми, а наші успішніші друзі по спортзалу, оскільки ми їм навіть до пупка не доросли – це мінус. Але якщо ти постараєшся дорости до рівня своїх друзів-спортсменів – це тобі плюс. Правда на це доведеться витратити весь свій час – це мінус.
Тому я роблю вибір на користь пристрасті в збиток фізичному розвитку і всім того ж раджу, а перемагають такі як я – зубами! Не в буквальному розумінні, а в метафоричному. Там, де інші налаштовані просто дати п***и, нам треба бути готовими померти тут і зараз! Тому нас не повинні хвилювати такі дрібниці як кількість, якість і аргументованість опонента. Битися і перемогти! Або померти... Іншого не дано. Такі люди не відступають і не здаються, а опоненти їх поважають. Якщо ти не готовий померти за свою віру – значить віра слабка, тому що сильні духом завжди готові померти і ніколи не вмирають, бо сильні духом – безсмертні.
Krnr Джерело:
landscrona.ru
