Перший австрійський день Євро-2008 кореспондент «Клубу мандрівників» провів в Клагенфурті. Сплячий духовий оркестр, кулачні бої і авіаційні маневри – навіть тим хто не потрапив на стадіон в столиці Карінтії було чим зайнятися.
Для того, щоб побачити перших вболівальників, від автобуса, що пару годин пробирався між польськими «мерседесами» на автобані, треба було йти хвилин 10. Для того, щоб почути, достатньо було просто з нього вийти. За 4 години до першого з трьох випробувань столиці маленької Карінтії – Клагенфурта – на вулицях вже було жарко. По-перше, з'явилось несподіване сонце і стало задушливо, по-друге, нарешті прибули всі дійові особи.
Пізнати в місті те, чим воно був ще 2 тижні тому, можна було тільки на фото в маленьких презентаційних буклетах, які волонтери роздавали на вокзалі. Насправді змінилося все – починаючи з самого вокзалу, який заліпили банерами і оточили охороною, і закінчуючи напрямами міських доріг, підкоригованими у напрямку до стадіону милими бетонними блоками. Всі міські жителі, здається, виїхали хто куди, а ті, що залишилися пішли або у волонтери, або у торговці шарфами.
Центральна фан-зона, як і очікувалося, розташувалась на майдані Альтер-платц, прикрашеному драконом в передсмертній позі і Марією Терезой. Пам'ятники акуратно упакували в пластик, подалі від польських і німецьких мистецтвознавців, а новим об'єктом поклоніння затвердили величезний монітор біля стіни міської мерії. Сам майдан оточили двометровим парканом, залишивши пару воріт з нехитрим оглядом особистих речей на місці. Здати пропонувалося скляні пляшки, хоча на самому майдані їх валялося багато сотень. Усередині розташувались декілька спонсорських наметів, змагання з настільного футболу і один невеликий кіоск «пиво-закуска».
Етнічна різноманітність тих, хто доїхав до Клагенфурта не особливо дивувала, але і не була очікуваною. Серед приблизно рівновеликих делегацій німців і поляків на очі пару разів потрапили – компактність мыста дозволяла запам'ятовувати перехожих – декілька португальців, десяток хорватів і пара шведів. З голови до п'ят жовто-сині, вони особливо яскраво виглядали на тлі уболівальників, мабуть, найчервонішої групи Євро. Особливу категорію складали бігаючі з величезними очима чоловіки з табличками «Купимо квитки». Купити, до речі, можна було без особливих проблем, але за дуже великі гроші.
Початок австрійсько-хорватських протистоянь злегка розворушив зморений пивними надлишками майдан. Німецькомовна часина почала активно вболівати за господарів, а поляки освистували всіх суперників по групі разом. Дехто був присутній на заході лише формально, насправді мирно сопів на постеленому під голову пакетику. Комусь куди цікавіше було просто побродити між різномастних уболівальників. Майдан на той час вже був рясно посипаний сміттям, взуття прилипало до мостової і я, подивившись 15 хвилин футболу, відправився гуляти по місту.
Ще в розповідях про перший день Євро австрійські журналісти з неохотою говорили про вуличні зіткнення в Клагенфурті. Але те, що відбувалось на Альтер-платц переконувало, що всі ці люди швидше разом почнуть цілуватися, ніж полізуть в бійку. Втім, відійшовши на пару сотень метрів від фан-зони (по міркам міста, вийшовши з центру), я відразу ж нарвався на очікуване. Стоячи на перехресті, почув за спиною якісь досить гучні крики. У мою сторону швидким кроком йшли біля півсотні німецьких уболівальників. Раптом з-за рогу їм назустріч вилетів десяток поліцейських в повній амуніції і уболівальники, не зменшуючи крок, в них врізалися. У повітря полетіли декілька стаканів з пивом. У наступні півхвилини німців повністю оточили. Поліцейські, серед яких добру половину складали дівчата, для вигляду дістали палиці, але по всьому було помітно, що досвіду масового побиття у них немає. На цьому перша колотнеча дня закінчилась.
У наступні 5 хвилин з усіх боків налетіли журналісти, вулицю, на якій все відбувалося, оточили, сторонніх перехожих відігнали і почали думати, що робити з хуліганами. Вирок ухвалювали хвилин 40. За цей час я встиг розгледіти, що серед тих, хто опинився в оточенні, окрім голених голів і прихидьників «Фред Перрі», опинилися і якісь звичайні п'яні хлопці, вусаті батьки сімейств і декілька дівчат. Мабуть, для залякування над головою постійно висів поліцейський гелікоптер, а двічі під загальне «ух-ти» мінімум на чотирьох мовах пролетів якийсь винищувач. На додачу до всього мимо постійно проносились машини з сиренами і на пару хвилин можна було відчути себе, наприклад, в грі GTA або голлівудському фільмі.
Поліцейські з оточення охоче розмовляли з усіма бажаючими. Вдалося з'ясувати, що затримали німців за якісь расистські вигуки і тепер їх, швидше за все, депортують. Дійсно, через деякий час під'їхали декілька зелених автобусів, в які всіх причетних запхнули і вивезли. З протилежного боку вулиці з вікон за тим, що відбувається спостерігали декілька немолодих черниць, здається, стільки людей відразу вони бачили вперше.
У фан-зоні на той час встигли додивитись першу гру і починали готуватись до головного заходу дня. Частина уболівальників відправилась у бік стадіону, люди без квитків же перерозподіляли місця біля екрану. Німці опинились в деякій меншості і зайняли місце в самому центрі, активна група поляків розташувалась біля самого екрану. Кількість тих, що заснули до того моменту перевалила за всі розумні межі і їх почали переносити на край майдану, щоб звільнити місце. Виняток становив німецький духовий оркестр в хутряних штанях, який у повному складі спав біля самої сцени і прокинувся тільки в перерві, щоб зіграти «Let me entertain you».
Варто відзначити, що свобода переміщення всередині фан-зони регулювалась лише бажаннями кожного конкретного вболівальника. Обмежувати вільних європейців організатори не зважились, мабуть, розраховуючи на виняткове виховання поляків і німців. І якщо перший гол Подольськи змусив натовп детонувати лише злегка – мене, наприклад, облили пивом, – то після другого вибухнуло саме очікуване, але не анонсоване дійство. Десь праворуч від Марії Терези, там, де якраз був кордон між Польщею і Німеччиною, спочатку полетіли вверх пляшки, а потім почалось приблизно те, чим раніше займалися на Масляницю. У натовпі запалили файери і поляки озвіріло мутузили німців (а було саме так, мені знову пощастило опинитися в самому центрі дійства) близько хвилини, поки на майдан в терміновому порядку не влетів черговий загін місцевого спецназу. Натовп вдалося розбити навпіл, але дрібні сутички все одно виникали щохвилини.
Не чекаючи закінчення матчу, деяка частка миловидних лисих хлопців відправилась гуляти по місту. Вийшовши з фан-зони – там-то все вже було зрозуміло – я відразу нарвався на ще один загін поліції, що мчав кудись у бік вулиці, де пару годин тому відбулися перші зіткнення. Їм вслід ще один – у напрямку до стадіону. Вгорі літали вже кілька гелікоптерів, знову гуділи сирени. У одній з машин швидкої я відмітив першу жертву зіткнень – дівчині-поліцейській накладали лангетку на зламану руку.
На місці, де вдень тримали в кільці німців, поліція розбила невеликий табір, в який звозили всіх затриманих уболівальників. Їх вибудовували в довгу чергу прямо на проїжджій частині і по черзі розпихували по під'їжджаючих мікроавтобусів. Несподівано приблизно половина з присутніх поліцейських буквально зірвалася з місця, встрибуючи в патрульні машини, і понеслася кудись у бік стадіону. Мабуть, там теж було жарко.
До того моменту всі норми пристойності і правила поведінки в Клагенфурті перестали існувати. Кожен робив що хотів і де хотів. Хтось справляв потребу на стіну міського музею, хтось спав, розвалившись на столику кафе. Центральні вулиці тонули в шарі сміття. Десь вдалині в черговий раз діставали палиці, кричали сирени і гуділи лопаті. Місто, схоже, переживало найстрашнішу ніч з тих пір, як в нього входив Наполеон.
