На гру з Оболонню господарі нічого не готували. Ситуація не та. Хоч розповідати тут сенсу немає. Турнірна таблиця все відмінно показує. Плюс до цього футболісти зовсім не боряться, а відбувають номер на полі, тренер несе ахінею на прес-конференціях, керівництво продає кращих гравців, а на їх місця беруть якихось мудаків.

Виїзд до столиці пробило 65 полтавчан. Добиралися хто як міг: на собаках, на мікробах, на експресах та звичайних потягах. Для тих, хто був на Оболонь-Арені вперше, знайти її виявилося досить таки складним завданням. Коли все ж таки стадіон було знайдено, попереду встало ще більш складне питання: як пройти на гостьовий сектор? Адже виявилося, що ціна квитка 20 грн і для більшої частини виїзних це виявилося...

Не дивлячись на те, що перший матч на стадіоні "Металург" в Донецьку був призначений на 19:00, неймовірна спека так і не спала до того часу. Тому, пропозицію стати на голому торсі підтримали майже всі. По традиції матчу-відкриття проспівали гімн (щоправда трохи швидше, ніж треба було) та почали вболівати.

Попереднє шоу біло-синіх на стадіоні Оболоні підігрівало інтерес до першого поєдинку в новому чемпіонаті, але цього разу динамівці обрали суто виїзну модель сектору - жодного перформансу, упор на звук і піротехніку. Для хорошого звучання було обрано крайній сектор під дахом (сектор 7), акустика там просто чудова! Квитки з’явились у продажу лише за два дні до матчу...

Перед тим,як почати звіт хочу запитати, якщо однією з головних завдань УПЛ є залучення вболівальників на стадіони, то якого дідька якщо вже призначили матч на будній день, то проводити його в робочий час? Перед входом на сектор шмон був трохи сильніший ніж зазвичай, але терпимо. Не обійшлося і без капостей нашого «друга» міліції, який пильно вдивляюлась в очі кожного...

Часто так буває, що дитячі мрії здійснюються лише коли людина виростає, починає нормально заробляти і вже веде досить солідний стиль життя. Якщо це дійсно мрія - не зупинять ні серйозні фінансові витрати, ні небезпека, ні якесь там нерозуміння рідних і близьких. Ви ніколи не мріяли подивитись матч рідної команди з повітря? Тоді вам важко буде передати ці відчуття...

Останній з трьох київських вояжів фанів львівських Карпат виявився найбільш масовим - крім стандартних потягів було організовано ще й два автобуси. До того ж чудова весняна погода (табло показувало +20) і проблематичність виїхати за власну команду підштовхнули багатьох киян піти на гостьовий сектор. Були на секторі також представники Стрия і Дрогобича.

Саме на цьому матчі Metаlist Stаdium повинні були офіційно відкрито. Був присутній президент нашої країни. Під час його промови майже весь стадіон свистів, тикав середнього пальця, та фукав. На стадіо був аншлаг, дуже багато людей на рогах, розмальовані, та з маленькими прапорцями. Одним словом у харків'ян було свято. В цей же день у Олександра Ярославського був день народження...

"Нарешті!" - з такими думками йшли на стадіон справжні вболівальники, бо ті, для кого футбол - це свято, зголодніли за цим видом спорту через усілякий там карантин! Таких виявилося більше ніж в попередній домашній грі десь за 200, але всерівно це не те, що було восени на 22 секторі... Отже, прийшовши на стадіо, фани "Ворскли" побачили доволі "лагідних" акабів як для Полтави (може й вони скучили за фанами?

Майже весь матч у Сімферополі супроводжувався дрібним дощем та вітром , але це ніяк не завадило таврійцям добре пошизіти. На стадіоні дійсно було весело, доволі гідний звук на секторі, тотальний слем, та багато іншого створювали атмосферу свята, та ще й «Таврія» йшла вперед не залишаючи шансів супернику. Наприкінці матчу було випущено близько 100 стрічок.

Матч двох столичних команд зібрав досить велику кількість людей на трибунах, не зважаючи на холодну погоду. 20-й сектор заповнився вже за 20 хвилин до початку зустрічі, що не може не радувати. Однією з причин такого явища був лояльний шмон на вході. Після останньої домашки, коли не пускали лицьові банери, і гри збірної в Дніпропетровську всі очікували, що стюарди стануть ще злішими.

27 вересня 2009 року увійде в історію як день першого матчу на «Донбас Арені». Команда в цьому матчі упевнено переграла свого суперника з рахунком 4:0. За годину до матчу в парку довкола стадіону було дуже багато людей, які особливо не квапилися потрапити на стадіон і в цьому була їх помилка. На першому периметрі безпеки скупчувалися величезні черги...

Матч зелено-білих "Карпат" з не менш зелено-білою "Оболонню" можна було б віднести в число рядових , якби не одна обставина. Рівно 40 років з дня найбільшого тріумфу львівських "Карпат" за всю історію існування - перемога в Кубку Радянського Союзу. І прийшовши, як завжди, за декілька годин до початку гри для стандартної процедури розвішування лицевих банерів, всі фани відчували атмосферу свята.

На матч дніпрян в Києві традиційно прийшло досить багато фанів "Динамо", тому прогнозовано на гостьовому секторі не було місця де яблуку впасти. Але на велике здивування звук у синьо-біло-блакитної торсиди був нікудишнім, велика частина гостей (або ж "гостей", що мають столичну прописку) просто не шизіла, решті ж доводилось віддуватись за своїх соратників.

Цей матч в Києві чекали вже не один рік, але Оболонь завжди залишалася за крок від прем’єр ліги. Перший домашній матч червоно-сині провели за межами Києва, чому передувало багато розмов про місце гри. Особливо ажіотажу з боку мешканців Борисполя не було, близько 300 місцевих вболівальників. Вболівальники Арсеналу були у більшості – близько 100 – порівняно з 30-40-ю пивних.

Київська "Оболонь" повернулась до елітного дивізіону. До цієї події форсувалась підготока стадіону і дуже багато було зроблено, щоб арена відповідала нормам проведення змагань такого рівня, зокрема встановлено кольорове табло і нарешті було відкрито Північну трибуну. Квитки на матч безкоштовні, їх роздають при вході і вже за 40 хвилин до початку зустрічі Південна трибуна була заповнена.

Десь близько чотирьох місяців назад зважаючи на деякі обставини вимушений був оселитися на Оболоні. Ну і звичайно ж не міг пропустити перший домашній матч місцевої команди після зимової перерви. Тим паче, що останнього разу на грі Першої ліги я був ще в далекому 2005 році, коли ще існувала команда «Скала» Стрий.

Цього матчу фани Волині чекали дуже довго. Перш за все тому, що в голові був матч минулого року, який приніс багато приємних емоцій (після першого тайму "летіли" 3-0, а загалом виграли 4-3), щось подібне вийшло і цього разу, але з меншою кількістю втрачених нервових клітин. На жаль, за технічних причин, були відсутні декілька розтягів. Вперше було розтягнуте полотно розміром 12х10 м

Даний матч першої ліги навряд можна нахвати цікавим в плані перформансу, але мені дуже було цікаво дізнатись що являють собою Оболоні, тому мене понесло туди. Взагалі стадіон Оболоні - досить затишна арена на околиці міста у дворах кількох багатоповерхівок з північною трибуною і південною трибуною десь на 6-7 рядів.